Ярослава Коба Yaroslava Koba

«Організація URSA створена саме для того, аби об’єднувати людей, які хочуть формувати гуманне суспільство, тому що я вважаю так: кожен із нас має робити свій якийсь внесок у формування успішної країни, країни мрії, країни, з якої не хочеться втекти за кордон. Тому хтось займається збереженням культурної спадщини, хтось рятує діток, бореться за те, щоб у нас була хороша медицина. А я хочу займатися, свою, як то кажуть, лєпту вносити, саме у формування гуманного суспільства. Як я люблю казати, кожен із нас, хто приносить якусь пользу, користь нашій країні, — це все цеглинки. Я — цеглинка гуманності, ви — цеглинка культурності. І так — чік-чік-чік — ми всі вистроїмо собі красиву країну. Тому я розумію… Я ж свідома людина, я людина з освітою, я хочу, щоб мої покоління жили в класній Україні, в крутій Україні, в свідомій Україні, де не будуть просто розстрілювать собак, вбивать, вішать, оце все робить. Де буде хороша медицина, не будуть збирать на дітей по гривні, тому що в біднесенької дитинки рак, а це все буде іти по страховці і можна буде всі ці питання вирішувати, закривати. У мене більше є розуміння саме в захисті тварин, оскільки я їх люблю з дитинства і душа в мене до цього лежить. Але я точно так же переживаю і за медицину, і за дороги, і за культуру. І коли я їду і бачу, що на Львівщині стоїть уже зруйнований замок, як халабуда, а від нього три кірпіча осталося, то мене це теж дуже сильно засмучує. Їду і думаю: “От було б у добі не 24 години, то я б, напевно, ще піднімала маси і рятувала би замки в Україні. Тому що у нас замки не гірші, ніж Версаль у Франції і це все. Але ж ми у Францію їдемо дивитися, а наші стоять. Я просто поїздила по цих замках теж, вибачте, що від теми відходжу. Поїздила. У Вінницькій області замок, наполовину розрушений, на колоні зверху написано слово “хуй”. Як я кажу: треба ж полізти туди і написать, видертись… Ну вибачте, це ж треба полізти! Тобі більше немає чим зайнятися, називається? Тому я займаюсь саме захистом прав тварин. І то, ви знаєте, я сформувала “Урсу”, і вона вже насправді така ефективна, вона дієва, там вже є стільки людей, що настане час, через рік, через два, і я піду в інші проєкти. Я буду в “Урсі”, але керувати буде інша людина. Я піду в інші проєкти. Зараз уже майже все налагоджено, мені ще трошечки-трошечки треба зробити».

«Я пам’ятаю, що я подзвонила власниці притулку, і вона просто в шоці була. Попав ворожий снаряд, погоріли клітки. Працівники притулку намагалися відкривати клітки, випускати тварин звідти, обпалили собі руки, не всіх тварин врятували. Повністю зруйнований був забор, тварини бігали просто по території: і вовчиці їхні, і собаки. Уявіть! 450 тварин просто бігає. Було 800, оце ж половина загинула. І я знаю Галу цю — власницю притулку, вона просто класна жінка така, вона вже у віці жінка. Мені було її так шкода. Кажу: “Боже мой, Гала, тримайтесь”. Вона каже: “Погоріло все, а я в лікарні”. То ми вирішили зібраться, відвезти їм корму і трошечки навести там порядок. Ми зібрали групу. Таня Гончарова в цьому плані в нас космос. Вона пише пост, і вже 800 людей на Таню прилетіли, якісь незнайомі… Не 800, а 20. Незнайомі люди, просто через фейсбук всі поприходили, вже всі в перчатках, з відрами: “Ми готові, шо робить?”. Сіли в бус, поїхали, поприбирали. Помогли трошки навести порядок. Порозгружали трошки ці собачі тіла, які погоріли». — «А інші тваринки де були?» — «Вони просто навколо нас бігали. Отак-от, уявіть! Просто собаки скачуть… Коли на тебе 450 собак летить, я кажу, це просто щось неймовірне. Насправді не кожна людина ще витримає, тому що тут взагалі треба мати повну довіру до тварини. От якщо ти не будеш її мати, то хтось може і цапнуть, і якусь агресію проявить. А тут вони такі всі на тебе: “Прівєт!”. І алабаї… У них насправді в притулку живе два таких величезних і два таких серйозних, достатньо агресивних алабаїв. В притулку “Бест Френдз”. І от коли ми вже вдруге приїжджали після того, як поладили клітки, вони вже знов дивляться на тебе і за кліткою гавкають, прям хочуть тебе роздерти. А насправді, коли оце була війна, і коли у них там все погоріло, і вони просто ходили територією, ніхто агресії не проявив, нічого. Просто кайф».