Následující text není historickou studií. Jedná se o převyprávění pamětníkových životních osudů na základě jeho vzpomínek zaznamenaných v rozhovoru. Vyprávění zpracovali externí spolupracovníci Paměti národa. V některých případech jsou při zpracování medailonu využity materiály zpřístupněné Archivem bezpečnostních složek (ABS), Státními okresními archivy (SOA), Národním archivem (NA), či jinými institucemi. Užíváme je pouze jako doplněk pamětníkova svědectví. Citované strany svazků jsou uloženy v sekci Dodatečné materiály.

Pokud máte k textu připomínky nebo jej chcete doplnit, kontaktujte prosím šéfredaktora Paměti národa. (michal.smid@ustrcr.cz)

Юлія Турба Yulia Turba (* 2000)

• народилася 2000 року в Яворові, що на Львівщині

• у 2016–2017 роках, під час навчання у старшій школі, проживала в США як учасниця Future Leaders Exchange Program

• у 2018–2021 роках вивчала соціологію в Будапештському університеті імені Матвія Корвіна

• у 2022–2024 роках вивчала публічне управління в Центральноєвропейському університеті у Відні

• 2024 року переїхала в Київ, щоб працювати в Департаменті ООН з питань охорони і безпеки

• з 2025 року відповідає за адвокацію в аналітичному центрі «Snake Island Institute», який спеціалізується на українсько-американській співпраці щодо оборони

You can find the English version below

Český překlad celého příběhu se nachází pod ukrajinským a anglickým textem:

Юлія Турба — українка, яка розповідає про свою батьківщину іноземцям. Робить це з юності: ще школу не закінчила, а вже мешкала в США та розказувала одноліткам про Голодомор. Потім було п’ять років вищої освіти в Угорщині та Австрії. Будапешт став для Юлії другою домівкою. Проте у 2024 році вона полишала Угорщину, аби жити у Києві, який раніше її лише дратував. Усе заради того, щоб бути корисною. А до того ж саме у столиці України в неї з’явилась можливість здійснити свою нестандартну дитячу мрію.

Міжнародність наперекір усьому

Юлія Турба народилася 30 травня 2000 року в місті Яворів на Львівщині. Мама Юлії походила зі звичайної родини із села під Яворовом. Її батьки наполягали на тому, що здобувати потрібно той фах, який завжди матиме попит, — медичний, а сама дівчина мріяла про освіту з міжнародних відносин. Вступити на бажану спеціальність вона не могла, а тому знайшла компроміс і вирішила здобути професію вчительки англійської мови. «Що ти будеш з цією англійською мовою робити?» — питали родичі, які не бачили користі від контактів із зовнішнім світом.

А втім, цих контактів більшало. На початку 2000-х років завод у Яворові, на якому працювала бабуся Юлії Турби, майже перестав функціонувати. Потрібно було шукати іншу роботу, і 20-кілометрова близькість містечка до кордону з Польщею підказувала відповідь. У той час хтось почав промишляти контрабандою, везти на захід алкоголь чи тютюн, натомість бабуся Юлії знайшла іншу підприємницьку нішу. «У нас цілий гараж був забитий трояндами», — пригадує Юлія Турба бізнес бабусі, яка привозила на Львівщину вирощені в Польщі квіти.

Юлія з дитинства прагнула побачити життя за кордоном. Пасучи корів, вона, щоб не нудитися, вигадала пісню «на придуманій мові» й наспівувала її на мелодію «Shape of My Heart» Стінґа. Згодом, у школі, її улюбленими предметами стали географія та англійська мова, до якої підштовхувала мати.

Початок російсько-української війни у 2014 році також вплинув на подальший шлях Юлії Турби. І не лише через те, що разом з однокласниками брала участь у благодійних ярмарках та збирала пожертви для 24 окремої механізованої бригади, що базувалася в Яворові. Крім того, багато українців та українок втратили домівку й потрапили у фокус Міжнародної організації з міграції (МОМ). МОМ ініціювала літню школу для українських школярів, у якій Юлія взяла участь. Там вона познайомилася з працівницею організації, що координувала школу. Ця молода жінка справила надзвичайне враження на 14-літню Юлію.

«Недавно повернулася з Італії, їздила з друзями, подорожували по Європі, об’їхали за день три країни, а ще я вчилася в Канаді, а ще їздила в Штати, а ще хочу в Японію скоро поїхати, а ще друзі там, і хлопець в мене звідтам», — розповідала їй працівниця МОМ. Виявилося, що українці теж можуть так жити. «Перша думка: хочу так само, — пригадує Юлія Турба, — хочу теж на цей Віденський бал, у Відні потанцювати, хочу теж поїздити по Угорщині, хочу також в Канаду, хочу також в гори, в похід».

На той час Юлія ще не знала, чим хоче займатися в житті. У розмові з цією працівницею МОМ згадала, що любить англійську та географію. «Тобі буде цікаво працювати в ООН у майбутньому», — відреагувала на це організаторка літньої школи.

FLEX: досвід, що загартовує?

Саме від працівниці Міжнародної організації з міграції Юлія Турба дізналася про Future Leaders Exchange Program — ініціативу Державного департаменту Сполучених Штатів, завдяки якій школярі старших класів зі Східної Європи можуть протягом року навчатися в США. Юлія зацікавилася програмою, пройшла відбір і замість 11 класу в Яворові вирушила у маленьке містечко в американському штаті Міссурі.

На перший погляд може видатися, що дівчина виграла у лотереї, адже такий рядок у резюме відкриває багато можливостей. Проте реальність, у якій опинилася 16-річна Юлія, була далекою від зображень з рекламних проспектів.

Згідно з правилами програми, школярі мають мешкати в американських родинах. За участь у програмі родини отримують невелику податкову знижку. Пари школяр-родина визначаються випадково. Юлія та ще кілька учасників програми потрапили до 26-річної дівчини, яка не справлялася зі своїми обов’язками.

Почалося все з того, що Юлію забули забрати в аеропорту. Важко, жарко, брудно — ці три слова вона повторює, описуючи наступні тижні свого життя. Труднощі виникали не лише у взаємодії з новою родиною, яка користалася дітьми як «працівниками по дому». На додачу до цього складно було взагалі зрозуміти, що відбувається. «Англійська мова, яку я вчила у Яворові, — це не англійська мова Сент-Луїса, Міссурі», — пригадує Юлія.

Проте найбільшим культурним шоком було навіть не це. Коли дівчина звернулася до координаторки програми, аби змінити хост-родину, почула у відповідь: «Try harder», тобто «Старайся краще». «Я цю фразу буду, напевно, до кінця життя пам’ятати», — говорить Юлія.

Зрештою, шкільне навчання теж не було простим. Саме тоді вперше в житті дівчина зіткнулася з іноземцем проросійських поглядів. Програма передбачає двосторонній культурний обмін: учасник не лише знайомиться з американським способом життям, а й стає представником своєї батьківщини. Тому Юлія, як і інші учасники, робила презентації про Україну — як для родини, так і в школі. Одна із цих доповідей була присвячена Голодомору. «Це не був Голодомор, це все посуха була, і це взагалі природні катаклізми повпливали на голод», — так відреагував на презентацію один з однокласників Юлії Турби. Він отримував гарні оцінки, тому інші учні підтримали його позицію: мовляв, він «може теж бути правий».

Освіта в Угорщино-Австрії

Повернувшись у Яворів із США, Юлія Турба ще рік навчалася в школі та готувалася до вступу за кордон. Їй вдалося знайти угорську державну стипендію та у 2018 році вступити за нею у найвідоміший університет країни — Будапештський університет імені Матвія Корвіна, де протягом наступних трьох років вивчала соціологію.

Саме у столиці Угорщини вона вперше відчула себе дорослою, зіткнувшись із потребою прогодувати себе. «Я не розуміла, що люди готують самі», — пригадує вона перші дні в країні. Тому купила велику банку консервованого нуту, їла його з хлібом і думала: «Вау, оце життя».

Проте швидко звикла до Будапешта і, доєднавшись до організації «Budapest Blend», стала допомагати іншим іноземним студентам університету адаптуватися в місті. За увесь час навчання не стикалася з угорцями, які б підтримували Росію.

Після завершення бакалаврату в 2021 році Юлія Турба взяла паузу в навчанні та працювала в Будапешті. Там вона й була, коли розпочалося повномасштабне вторгнення Росії в Україну, яке очікувала як свідомо, так і інтуїтивно. Відразу після початку думала: «Я зараз беру речі, і як переїду додому, і як нам всім стане краще від цього». Проте зрештою змогла стабілізувати психологічний стан та продовжити навчання.

Уже на магістратурі в Австрії Юлія Турба отримала стипендію від приватного Центральноєвропейського університету у Відні, де до 2024 року вивчала Public Policy, тобто публічне врядування. Наприкінці навчання постало питання: що робити далі в Будапешті, де Юлія мешкала вже понад п’ять років, де були її друзі. Почала шукати роботу, переглянула вакансії в Угорщині. «Зрозуміла, що з Public Policy і моїми амбіціями робити тут нема що», — пояснює вона.

Переїзд до Києва за один тиждень 

Тому майже мимохіть знайшла цікаву для себе вакансію в Києві — місті, яке ніколи їй не подобалося. Подалася на неї, та хоч отримала відмову, її резюме передали в інші відділи ООН. 

Неочікувано — майже магічно — справдилися давні слова координаторки літньої школи Міжнародної організації з міграції: Юлія Турба потрапила на роботу в систему ООН. Несподівано наприкінці серпня 2023 року вона отримала пропозицію роботи від Департаменту ООН в Україні з питань охорони та безпеки.

Проте її мрія полягала не лише в тому, аби працювати в ООН. «Я переїжджаю в Україну і зможу робити щось для своєї держави» — ось що було важливо для Юлії, коли вона приймала рішення про переїзд.

«Далі все було страшно», — пригадує вона з посмішкою. Потрібно було повідомити угорського працедавця, що вона відмовляється від роботи. Потрібно було зібрати речі, виїхати з орендованої квартири та знайти квартиру в Києві. Зрештою, попрощатися з друзями. На все це було два тижні. Врешті вийшло, що один, — Юлія підвернула ногу і тиждень не могла ходити. Тому нагода заплакати вперше з’явилася вже в автобусі на виїзді з Будапешта, у якому дівчина побудувала все своє доросле життя.

Змінні та константи життя в Україні

За рік життя в Києві Юлія Турба змінила багато. Швидко вичерпалася мрія про роботу в ООН: дівчина встигла попрацювати в Департаменті з питань охорони та безпеки і Програмі розвитку й полишила їх через недостатню динамічність. У квітні 2025 року приєдналася до аналітичного центру «Snake Island Institute», де «будує містки між українським військом та Сполученими Штатами». У роботі Юлії найбільше подобається бачити те, що «навіть будучи малесеньким гвинтиком, гаєчкою, я будую цю державу».

Швидко змінилося ставлення до Києва. Спершу місто для Юлії було «сірим, бетонним, шумним». Було важко також побудувати коло спілкування. Проте поступово вона почала звертати увагу на інші риси міста: «Було дуже приємно бачити багато ініціатив від бізнесів, від людей, якісь такі гуртування, мені було дуже добре та приємно бачити, наскільки гарно живе культурне життя». Тепер вона розуміє, що дім — «це не про квартиру, не про меблі». Натомість дім для Юлії — це місце, «де тебе приймають, де тебе розуміють». На запитання про те, чи Київ є для неї домом, відповідає ствердно.

За рік життя змінилося багато, проте не все. Не зникло бажання Юлії й далі жити в Україні. Адже, попри об’єктивні загрози життю і здоров’ю, у Києві вона почувається спокійніше, ніж за кордоном. «Відчуття спокою — це те, що дає мені таку-от наснагу і мотивацію рухатися і працювати далі, бо… тут просто добре», — пояснює Юлія.

 ***

Yuliia Turba is a Ukrainian who tells foreigners about her homeland. She has been doing this since her youth: she hadn‘t even finished school when she was already living in the USA and telling her peers about the Holodomor. Then came five years of higher education in Hungary and Austria. Budapest became a second home for Yuliia. However, in 2024, she left Hungary to live in Kyiv, which had previously only irritated her. All for the sake of being useful. And besides, it was in the capital of Ukraine that she had the opportunity to fulfill her unconventional childhood dream.

Internationality against all odds

Yuliia Turba was born on May 30, 2000, in the town of Yavoriv in the Lviv region. Yuliia‘s mother came from an ordinary family in a village near Yavoriv. Her parents insisted that she should study a profession that would always be in demand — a medical one — but the young woman herself dreamed of studying international relations. She was unable to enroll in her desired program, so she compromised and decided to become an English teacher. “What are you going to do with English?” asked her relatives, who saw no benefit in contact with the outside world.

However, these contacts were increasing. In the early 2000s, the factory in Yavoriv, where Yuliia Turba‘s grandmother worked, practically stopped operating. She had to look for another job, and the town‘s proximity to the Polish border, only 20 kilometers away, suggested the answer. At that time, some people started smuggling alcohol and tobacco to the West, but Yuliia‘s grandmother found another business niche. “Our entire garage was filled with roses,” Yuliia Turba recalls her grandmother‘s business, who brought flowers grown in Poland to the Lviv region.

Since childhood, Yuliia had wanted to see life abroad. While herding cows, to keep herself entertained, she made up a song in a “made-up language” and sang it to the tune of Shape of My Heart by Sting. Later, at school, her favorite subjects were geography and English, which her mother encouraged her to study.

The start of the Russian-Ukrainian war in 2014 also influenced Yuliia Turba‘s future path. It was not only because she and her classmates participated in charity fairs and collected donations for the 24th separate mechanized brigade based in Yavoriv. Also, many Ukrainians lost their homes and became the focus of the International Organization for Migration (IOM). The IOM initiated a summer school for Ukrainian schoolchildren, in which Yuliia participated. There she met an employee of the organization who coordinated the school. This young woman made a tremendous impression on 14-year-old Yuliia.

“I have just returned from Italy, where I traveled with friends around Europe, visiting three countries in one day. I also studied in Canada, traveled to the United States, and want to go to Japan soon, where I have friends, and my boyfriend is also from there,” the IOM employee told her. It turned out that Ukrainians could live like that too. “My first thought was that I wanted the same,“ recalls Yuliia Turba. “I want to go to the Vienna Ball, dance in Vienna, travel around Hungary, go to Canada, and go hiking in the mountains.”

At that time, Yuliia did not yet know what she wanted to do in life. In conversation with the IOM employee, she mentioned that she liked English and geography. “You will be interested in working at the UN in the future,” the summer school organizer responded.

FLEX: an experience that hardens you?

Yuliia Turba learned about the Future Leaders Exchange Program, an initiative of the United States Department of State that allows high school students from Eastern Europe to study in the United States for a year, from the IOM employee. Yuliia took an interest in the program, passed the selection process, and instead of attending 11th grade in Yavoriv, she went to a small town in the US state of Missouri.

At first glance, it might seem that she struck gold, as such an entry on her resume opens up many opportunities. However, the reality that 16-year-old Yuliia found herself in was far from the images in the advertising brochures.

According to the program rules, students must live with American families. Families receive a small tax deduction for participating in the program. The student-family pairs are assigned randomly. Yuliia and several other program participants ended up with a 26-year-old woman who was unable to fulfill her responsibilities.

It all began with Yuliia being forgotten at the airport. Difficult, hot, dirty — these are the three words she uses to describe the following weeks of her life. Difficulties arose not only in interacting with her new family, who used the children as “domestic workers.” On top of that, it was difficult to understand what was going on in general. “The English I learned in Yavoriv is not the English spoken in St. Louis, Missouri,” Yuliia recalls.

However, that was not even the biggest culture shock she experienced. When she asked the program coordinator to change her host family, she was told, “Try harder.” “I will probably remember that phrase for the rest of my life,” says Yuliia.

School was not easy either. That was the first time in her life that she encountered a foreigner with pro-Russian views. The program involves a two-way cultural exchange: participants not only learn about the American way of life, but also become representatives of their homeland. Therefore, Yuliia, like other participants, gave presentations about Ukraine, both to her host family and at school. One of these presentations was about the Holodomor. “It wasn‘t the Holodomor, it was all drought, and natural disasters in general caused the famine,” was how one of Yuliia Turba‘s classmates reacted to the presentation. He got good grades, so the other students supported his opinion, saying that he “might be right too.”

Education in Hungary-Austria

After returning to Yavoriv from the United States, Yuliia Turba studied at school for another year and prepared to apply to universities abroad. She managed to find a Hungarian state scholarship and in 2018 enrolled at the country‘s most famous university, Corvinus University of Budapest, where she studied sociology for the next three years.

In the Hungarian capital, she finally started to feel like an adult when she had to figure out how to feed herself. “I didn‘t get that people cooked their own food,” she says, thinking back to her first days in the country. So, she bought a big can of chickpeas, ate them with bread, and thought, “Wow, this is life.”

However, she quickly got used to Budapest and, after joining the Budapest Blend organization, Yuliia began helping other foreign students at the university adapt to the city. During her entire time studying, she did not encounter any Hungarians who supported Russia.

After completing her bachelor‘s degree in 2021, Yuliia Turba took a break from her studies and worked in Budapest. She was there when Russia‘s full-scale invasion of Ukraine began, which she had expected both rationally and intuitively. Immediately after it began, she thought, “I‘ll pack my things and move home, and then we‘ll all be better off.” However, she was eventually able to get her mind back in order and continue her studies.

While pursuing her master‘s degree in Austria, Yuliia Turba received a scholarship from the private Central European University in Vienna, where she studied public policy until 2024. At the end of her studies, she was faced with the question of what to do next in Budapest, where Yuliia had lived for over five years and where her friends were. She started looking for a job and reviewed vacancies in Hungary. “I realized that with [a degree in] public policy and my ambitions, there was nothing for me to do here,” she explains.

Moving to Kyiv in one week

So, almost by accident, she found an interesting job vacancy in Kyiv, a city she had never liked. She applied for it, and although she was rejected, her CV was forwarded to other UN departments. 

Unexpectedly — almost magically — the long-standing words of the coordinator of the International Organization for Migration‘s summer school came true: Yuliia Turba got a job in the UN system. Unexpectedly, in late August 2023, she received a job offer from the UN Department of Safety and Security (UNDSS) in Ukraine.

However, her dream was not just to work for the UN. “I am moving to Ukraine and will be able to do something for my country” — that was what was important to Yuliia when she made the decision to move.

“Things got scary after that,” she recalls with a smile. She had to tell her Hungarian employer that she was turning down the job. She had to pack her things, move out of her rented apartment, and find an apartment in Kyiv. Finally, she had to say goodbye to her friends. She had two weeks to do all this. In the end, Yuliia sprained her ankle and couldn‘t walk for a week. So, she had her first chance to cry while already on the bus leaving Budapest, the place where she had built her entire adult life.

Variables and constants of life in Ukraine

After a year of living in Kyiv, Yuliia Turba changed many things. Her dream of working for the UN quickly faded: she managed to work in the Department of Safety and Security and the Development Program, but left them due to their insufficient responsiveness. In April 2025, she joined the Snake Island Institute think tank, where she “builds bridges between the Ukrainian military and the United States.” What Yuliia likes most about her work is seeing that “even as a tiny cog, a nut, I am building this nation.”

Her attitude toward Kyiv changed quickly. At first, Yuliia found the city “gray, concrete, and noisy.” She also found networking difficult. However, she gradually began to notice other features of the city: “It was very nice to see many initiatives from businesses and people, some kind of unity. I was very happy and pleased to see how rich the cultural life is.” Now she understands that home “is not about an apartment or furniture.” Instead, for Yuliia, home is a place “where you are accepted and understood.” If asked whether Kyiv is her home, she confirms it.

A lot has changed in a year, but not everything. Yuliia‘s willingness to continue living in Ukraine has not gone away. Despite the immediate threats to her life and health, she feels calmer in Kyiv than she does abroad. “This feeling of peace is what gives me the inspiration and motivation to move forward and keep working, because... it‘s just good here,” Yuliia explains.

***

Český překlad:

Julija Turba je Ukrajinka, která vypráví cizincům o své vlasti. Dělá to už od mládí: ještě nedokončila školu, a už žila v USA a vyprávěla svým vrstevníkům o hladomoru. Poté následovalo pět let vysokoškolského studia v Maďarsku a Rakousku. Budapešť se pro Juliju stala druhým domovem. Přesto v roce 2024 Maďarsko opustila, aby se přestěhovala do Kyjeva, který ji dříve jen rozčiloval. Vše jen proto, aby byla užitečná. A navíc právě v hlavním městě Ukrajiny dostala příležitost splnit si svůj netradiční dětský sen.

Mezinárodnost navzdory všemu

Julija Turba se narodila 30. května 2000 ve městě Javoriv ve Lvovské oblasti. Její matka pocházela z obyčejné rodiny z vesnice kousek od Javorivu. Rodiče Juliju přesvědčovali, že by měla studovat obor, který bude vždy žádaný – medicínu; ona sama však snila o studiu mezinárodních vztahů. Na svůj vytoužený obor se ale nedostala, proto našla kompromis a rozhodla se pro profesi učitelky angličtiny. „Co budeš s tou angličtinou dělat?“ ptali se příbuzní, kteří neviděli smysl v kontaktech s vnějším světem.

Nicméně takových kontaktů stále přibývalo. Závod v Javorivu, kde pracovala Julijina babička, po roce 2000 téměř přestal fungovat. Bylo třeba hledat jinou práci, a vzdálenost města dvacet kilometrů od hranic s Polskem naznačovala odpověď. Někteří v té době začali pašovat alkohol nebo tabák na západ, babička našla ale jinou podnikatelskou mezeru. „Měli jsme garáž plnou růží,“ vzpomíná paní Julija na podnikání své babičky, která dovážela do Lvovské oblasti květiny vypěstované v Polsku.

Paní Julija od dětství toužila poznat život v zahraničí. Aby se nenudila při pasení krav, vymyslela si slova písně „ve vymyšleném jazyce“ a zpívala je na melodii „Shape of My Heart“ od Stinga. Ve škole byly jejími oblíbenými předměty zeměpis a angličtina, k níž ji vedla matka.

Další osudy Juliji Turby ovlivnil mimo jiné začátek rusko-ukrajinské války v roce 2014. Spolu se spolužáky se účastnila charitativních trhů a sbírala příspěvky pro 24. samostatnou mechanizovanou brigádu, která měla základnu v Javorivu. V té době také mnozí lidé přišli o domov a dostali se do centra pozornosti Mezinárodní organizace pro migraci (IOM). IOM iniciovala letní školu pro ukrajinské školáky, a se Julija jí zúčastnila. Seznámila se tam s pracovnicí organizace, která školu koordinovala. Tato mladá žena udělala na čtrnáctiletou Juliju mimořádný dojem.

„Nedávno jsem se vrátila z Itálie, byla jsem tam s přáteli­… Cestovali jsme po Evropě, za den jsme projeli tři země… A ještě jsem studovala v Kanadě, a ještě jsem byla ve Státech, a ještě chci brzy jet do Japonska, a ještě tam mám přátele a mám tam kluka…,“ vyprávěla jí pracovnice IOM. Ukázalo se, že i Ukrajinci mohou takto žít. „První myšlenka: já to chci taky,“ vzpomíná paní Julija. „Taky chci jít na ten vídeňský ples, zatančit si ve Vídni; taky chci procestovat Maďarsko; taky chci do Kanady; taky chci do hor, na výlet…“

V té době Julija Turba ještě nevěděla, čím se chce v životě zabývat. V rozhovoru se této pracovnicí IOM zmínila, že má ráda angličtinu a zeměpis. „Pro tebe bude v budoucnu zajímavé pracovat pro OSN,“ reagovala na to organizátorka letní školy.

FLEX: zkušenost, která zoceluje?

Právě od pracovnice Mezinárodní organizace pro migraci se Julija Turba dozvěděla o programu Future Leaders Exchange Program, iniciativě Ministerstva zahraničních věcí Spojených států, díky níž studenti vyšších ročníků středních škol z východní Evropy mohou po dobu jednoho roku studovat v USA. Mladou Juliju program zaujal. Prošla výběrovým řízením, a místo do jedenácté třídy v Javorivu, odjela do malého městečka v americkém státě Missouri.

Na první pohled by se mohlo zdát, že dívka vyhrála v loterii, protože takový řádek v životopisu otvírá mnoho možností. Realita, v níž se šestnáctiletá Julija ocitla, však byla daleko od obrázků z reklamních prospektů.

Podle pravidel programu studenti musejí bydlet v amerických rodinách, a ty dostávají za účast v programu malou daňovou úlevu. Páry student-rodina jsou sestavovány náhodně. Julija se s několika dalšími účastníky programu dostala k šestadvacetileté dívce, která nezvládala své povinnosti.

Všechno začalo tím, že Juliju zapomněli vyzvednout na letišti. Problémy, horko, špína – tato tři slova opakuje, když popisuje následující týdny svého života. Problémy vznikaly nejen ve vztazích s novou rodinou, která děti využívala jako „pomocníky v domácnosti“. Bylo také těžké pochopit, co se vlastně děje. „Angličtina, kterou jsem se učila v Javorivu, není angličtina Saint Louis, Missouri,“ vzpomíná Julija.

Ani to však nebylo největším kulturním šokem. Když se dívka obrátila na koordinátorku programu se žádostí o změnu hostitelské rodiny, uslyšela odpověď: „Try harder“, tedy „Víc se snaž“. „Tuhle větu si budu určitě pamatovat do konce života,“ říká Julija.

A ani školní výuka nebyla jednoduchá. Právě tehdy se dívka poprvé v životě setkala s cizincem s proruskými názory. Studijní program předpokládá oboustrannou kulturní výměnu: účastník se seznamuje s americkým způsobem života, zároveň se ale také stává reprezentantem své vlasti. Proto si Julija, stejně jako ostatní účastníci, připravila prezentace o Ukrajině – jak pro svou rodinu, tak pro školu. Jedna z těchto prezentací byla věnována hladomoru. „To nebyl hladomor. To všechno bylo sucho; a právě přírodní katastrofy vyvolaly hladomor,“ tak reagoval na prezentaci jeden ze spolužáků Juliji Turby. Dostával dobré známky, proto ho ostatní žáci podpořili v jeho postoji: prý „možná má taky pravdu“.

Vzdělávání v Maďarsku a Rakousku

Po návratu z USA do Javorivu Julija Turba ještě rok navštěvovala školu a připravovala se na studium v zahraničí. Podařilo se jí získat maďarské státní stipendium, a v roce 2018 nastoupila na nejznámější univerzitu v zemi – Korvínovu univerzitu v Budapešti, kde pak tři roky studovala sociologii.

V hlavním městě Maďarska se setkala s potřebou se sama uživit, a tehdy se poprvé cítila jako dospělá. „Nechápala jsem, že si lidé vaří sami,“ vzpomíná na své první dny v zemi. Tak si koupila velikou plechovku konzervované cizrny, jedla ji s chlebem a říkala si: Páni, to je život.

Na život v Budapešti si však rychle zvykla; připojila se k organizaci Budapest Blend a začala pomáhat ostatním zahraničním studentům univerzity s adaptací ve městě. Za celou dobu studia se nesetkala s Maďary, kteří by podporovali Rusko.

Po dokončení bakalářského studia v roce 2021 si Julija Turba dala pauzu ve studiu a pracovala v Budapešti. Tam také byla, když začala totální ruská invaze na Ukrajinu, kterou jak vědomě, tak intuitivně očekávala. Ihned po začátku si pomyslela: Okamžitě se balím. Jakmile se přestěhuji domů, bude nám všem lépe. Nakonec se ale dokázala psychicky stabilizovat a pokračovala ve studiu.

Během magisterského studia v Rakousku získala Julija Turba stipendium od soukromé Středoevropské univerzity ve Vídni, kde do roku 2024 studovala Public Policy, tedy veřejnou správu. Ke konci studia vyvstala otázka: Co dál dělat v Budapešti, kde Julija žila již víc než pět let a kde měla přátele? Začala si hledat práci, a prohlížela si volná místa v Maďarsku. „Pochopila jsem, že s veřejnou správou a mými ambicemi tady nemám co dělat,“ vysvětluje.

Přestěhování do Kyjeva během jednoho týdne 

Takřka mimoděk našla pro sebe zajímavou pracovní pozici při OSN v Kyjevě, městě, které se jí nikdy nelíbilo. Přihlásila se, a ačkoli byla odmítnuta, její životopis byl předán dalším oddělením OSN. 

Nečekaně, téměř magicky, se naplnila dávná slova koordinátorky letní školy Mezinárodní organizace pro migraci: Julija Turba získala práci v systému OSN. Na konci srpna 2023 nenadále dostala pracovní nabídku od ukrajinského oddělení OSN pro bezpečnost a ochranu.

Jejím snem však nebyla pouze práce pro OSN. „Stěhuji se na Ukrajinu, a budu moct něco dělat pro svou zemi“ – to bylo pro Juliju důležité, když se rozhodovala o stěhování.

„Dál bylo všechno hrozné,“ vzpomíná s úsměvem. Musela oznámit maďarskému zaměstnavateli, že dává výpověď. Musela si sbalit věci, vystěhovat se z pronajatého bytu a najít si byt v Kyjevě. A musela se rozloučit s přáteli. Na to všechno měla mít dva týdny, jenže nakonec to dopadlo tak, že měla jen jeden: Julija si podvrtla nohu a týden nemohla chodit. První příležitost si poplakat se jí proto naskytla až v autobuse při odjezdu z Budapešti, v níž si vystavěla celý svůj dosavadní dospělý život.

Proměnné a konstanty života na Ukrajině

Za rok života v Kyjevě se Julija Turba hodně změnila. Sen o práci v OSN rychle vyprchal. Dívka stihla chvíli pracovat v Oddělení pro bezpečnost a ochranu a v Programu rozvoje, opustila je ale kvůli nedostatečné dynamice. V dubnu 2025 se připojila k analytickému centru Snake Island Institute, kde „buduje mosty mezi ukrajinskou armádou a Spojenými státy“. Na své práci má Julija nejraději to, že „i když jsem jen malý šroubeček, matička, buduji tento stát“.

Její vztah ke Kyjevu se rychle změnil. Zpočátku jí město připadalo „šedé, betonové a hlučné“. Těžké bylo i vybudovat si okruh přátel. Postupně si však začala všímat i jiných stránek města: „Bylo velmi příjemné vidět spoustu iniciativ od firem, lidí, všelijakých skupin. Bylo pro mě velmi důležité a příjemné vidět, jak skvěle se rozvíjí kulturní život.“ Teď už ví, že domov, „to není byt, není to nábytek“. Pro Juliju je domov místo, „kde tě berou takového, jaký jsi, kde ti rozumějí“. Na otázku, jestli je pro ni Kyjev domovem, odpovídá kladně.

Za rok života se změnilo mnoho, ale ne všechno. Nezmizela Julijina touha i nadále žít na Ukrajině. Bez ohledu na objektivní ohrožení života a zdraví se v Kyjevě cítí klidnější než v zahraničí. „Pocit klidu je to, co mi dává tuhle zvláštní energii a motivaci jít dál a pracovat dál, protože... tady je prostě dobře,“ vysvětluje paní Julija.