Následující text není historickou studií. Jedná se o převyprávění pamětníkových životních osudů na základě jeho vzpomínek zaznamenaných v rozhovoru. Vyprávění zpracovali externí spolupracovníci Paměti národa. V některých případech jsou při zpracování medailonu využity materiály zpřístupněné Archivem bezpečnostních složek (ABS), Státními okresními archivy (SOA), Národním archivem (NA), či jinými institucemi. Užíváme je pouze jako doplněk pamětníkova svědectví. Citované strany svazků jsou uloženy v sekci Dodatečné materiály.

Pokud máte k textu připomínky nebo jej chcete doplnit, kontaktujte prosím šéfredaktora Paměti národa. (michal.smid@ustrcr.cz)

Володимир Кондур Volodymyr Kondur (* 1970)

• народився 14 липня 1970 року на Одещині в родині ромів

• у 1985 році почав навчання у Кілійському професійно-технічному училищі за спеціальністю «Електромонтажник судновий»

• у 1988–1990 роках відбував строкову службу у бригаді радіорозвідки особливого призначення

• у першій половині 1990-х працював моряком на Усть-Дунайському портовому флоті, займався торгівлею

• у 1996 році долучився до роботи громадської організації «Асоціація циган міста Ізмаїла та Ізмаїльського району», яку заснували його батьки

• 1997 року почав вивчати правознавство, щоб розвивати правозахисний напрям у Асоціації циган

• у 2005 році розпочав адвокатську діяльність

• у 2014 році заснував і очолив громадську організацію «Правозахисний ромський центр» в Одесі

• у 2022 році очолив відділ прав національних меншин, корінних народів та релігійних поглядів у Офісі Омбудсмана

Родина Володимира Кондура гуртувала навколо себе ромську спільноту ще за радянських часів. Батьки керували ромським творчим колективом у будинку культури міста Кілія на Одещині, а вже у незалежній Україні заснували ромську громадську організацію у місті Ізмаїл. Пан Володимир став правозахисником і продовжує справу батьків. Він створив Правозахисний ромський центр і займається захистом прав національних меншин при Офісі Омбудсмана.

Дід — ромський барон, батько — режисер-постановник

Володимир Кондур народився 14 липня 1970 року в місті Кілія Ізмаїльського району Одеської області в родині ромів. Він найстарший з шести дітей Анатолія та Юлії Кондурів. Дід пана Володимира був ромським бароном. Табір, який він очолював, походив з Румунії. У період Другої світової війни, щоб врятуватися від нацистів, табір перейшов за річку Дунай. Спершу зупинились у Молдові — там народився батько пана Володимира, Анатолій Кондур, — і зрештою осіли в Україні. У післявоєнні роки дід пана Володимира знайшов спосіб, як допомогти табірним ромам прогодувати родини: «Він і ще кілька з його табору працювали. Кооператив якийсь був. <…> В цьому кооперативі їм давали [побутові товари]: синька, хустинки, ще щось їм давали, й вони продавали по вулицях».

Анатолій Кондур не хотів продовжувати справу батька, який був ковалем та утримував багатодітну родину. Він поїхав до Одеси, де вступив до культурно-освітнього училища. Після завершення навчання молодого режисера-постановника направили працювати до будинку культури міста Кілія. Табірні роми спершу не розділяли вибір пана Анатолія: «На той час для ромів з табору, які вели вільне життя, що ти повинен вставати зранку і йти на когось працювати, щось робити — це було дивно. <…> Але потім, з часом вони стали поважати цей вибір. Батько став прикладом для них, і всі втягнулись в цю його діяльність — вони брали участь у виступах на сцені, спектаклі були, різні постановки. Їм це подобалось».

«Я застав частинку традицій давніх»

У часи дитинства Володимира Кондура табір уже осів та інтегрувався у міське життя, хоча й зберігав деякі традиційні риси. Брати батька були музикантами, заробляли на життя виступами, дехто із членів родини працював на місцевому судноремонтному заводі, діти відвідували школу. Загалом родина Кондурів налічувала близько 50 осіб. «Коли були свята якісь — особливо Пасха, Новий рік, Трійця, — то збирались. Я памʼятаю ці свята: гармонь, барабан традиційно. Дуже весело було», — згадує пан Володимир.

Маленьким він допомагав дідусям доглядати за кіньми, що на той час залишалися основним засобом пересування для ромів: «Косили траву, купали цих коней у Дунаї». Інші табірні роми займалися торгівлею: «На той час “спекулянти” їх називали». Вони закуповували товари в балтійських республіках Радянського Союзу й перепродавали це вдома. Також займалися торгівлею кіньми, золотом. Покоління дідів ходило до православної церкви, а батьки вже ні: «Все ж таки ця радянська ідеологія давала тоді про себе знати».

Музика і мрія про море

У 1977 році Володимир Кондур почав навчання у школі. Цікавився історією, любив займатися спортом. З дискримінацією через ромське походження не стикався, адже його родину добре знали у місті, хоча з іншими дітьми-ромами такі випадки траплялися. У сьомому класі він почав грати у музичному ансамблі — спершу у школі, а потім у будинку культури. На вихідних ансамбль грав на танцях. Через постійні репетиції в учасників ансамблю почалися проблеми з успішністю, тож після закінчення восьмого класу Володимир Кондур вирішив залишити школу та вступив до Кілійського професійно-технічного училища. У дитинстві мріяв стати військовим моряком, тому обрав морський фах суднового електромонтажника. 

Анатолій Кондур, батько, очолював родинний ансамбль «Габарді ілє», що в перекладі з ромської означає «Гарячі серця». Пан Володимир також брав участь у виступах ансамблю — співав та грав на гітарі: «Для нас це було як улюблена справа, задоволення для себе більше». У 1996 році колектив брав участь у Міжнародному фестивалі в Ізмаїлі, а у 1998-му виступив на сцені Палацу «Україна» у Києві. 

«З армії я прийшов в іншу країну» 

З 1988 по 1990 рік пан Володимир проходив строкову службу в армії. Він потрапив до бригади радіорозвідки особливого призначення: «Ми слухали літаки американські. Коли події були в Іраку — авіаносець підходив американський і так далі, — ми все це слухали. Ми знали, де ці літаки, коли вони підіймаються, їх чергування». По завершенню служби для пана Володимира відкривалася перспектива роботи в спецслужбах, та він повернувся до своєї цивільної професії. Працював моряком на Усть-Дунайському портовому флоті. 

Розпад Радянського Союзу пан Володимир сприйняв як шанс чогось досягти: «У радянські часи ром не мав кар’єрного росту, наприклад, в політиці або на адміністративному рівні чогось досягнути. Тут я побачив можливості, хоча особисто на той момент не розумів, куди рухатись». У перші роки незалежності країну поглинула криза: «Потрохи це підприємство [Усть-Дунайський портофлот] згасало. Навіть нам не давали вже гроші, а давали купони, й на них нічого неможливо було купити». Після звільнення з портофлоту займався торгівлею у Кілії. Батьки на той час мешкали у місті Ізмаїл. Анатолій Кондур очолював місцевий будинок культури, та через економічну кризу був змушений також піти у торгівлю. Інші роми, що раніше вважалися «спекулянтами», тепер могли легально вести підприємницьку діяльність: «Враховуючи, що вони торгівлею займались ще при СРСР, саме це їх врятувало».

Громадська діяльність родини Кондурів

Ідея започаткувати ромську громадську організацію виникла у Юлії Кондур, мами пана Володимира, у 1993 році: «Дуже було важко доказати, що роми також гідні на те, щоб розвивати свої потреби як громадяни, як народ, як меншина цієї країни». Асоціацією циган міста Ізмаїла та Ізмаїльського району спершу займалися батьки. Анатолій Кондур наполегливо добивався приміщення для майбутнього ромського центру, і його таки виділили, однак воно потребувало капітального ремонту. Кошти надала Одеська обласна державна адміністрація. У цьому приміщенні асоціація створила Центр соціальної адаптації та реабілітації ромів, який проводив недільну школу, де діти вивчали українську мову та літературу, англійську мову, а також займалися танцями. «Головне завдання було з вулиць забрати дітей. Родини ромські, які жили на той час, — економічно слабкі. Вони не мали коштів, щоб кудись водити дітей. І цей центр — така “палочка-виручалочка” була для них. Там ціле покоління виросло», — каже пан Володимир. Сам він приєднався до активної роботи в громадській організації після 1996 року, коли переїхав з Кілії до Ізмаїла. Організація потребувала юриста, адже одним із напрямків діяльності був правозахист, тож пан Володимир пішов вивчати правознавство.

У 2002 році, після того як жителі села Петрівка на Одещині влаштували самосуд та розгромили ромське поселення, Асоціація циган міста Ізмаїла та Ізмаїльського району, а також Конгрес ромів допомагали постраждалим і залучили до роботи над справою своїх правозахисників. Володимир Кондур тоді ще не брав участі у розгляді справи, однак ситуація його вразила: «Я розумів, що ці люди абсолютно не захищені, побачив, наскільки несправедливо було з боку місцевих органів влади, наскільки поліція до цього непрофесійно відносилась. Ну і стереотипи. <…> “Хто буде за цих ромів заступатися і їх права захищати?”». У 2005 році пан Володимир розпочав адвокатську діяльність, тож міг безпосередньо брати участь у судових засіданнях та захищати права ромів.

Центр соціальної адаптації та реабілітації ромів також допомагав літнім ромам, що пережили геноцид (Пораймос) під час Другої світової війни. Та перед цим свідків Пораймосу треба було розшукати. «Ми шукали цих людей, працювали в архівах, знаходили дані. А потім я ще їздив в Прибалтику, ще там працював, ми там ці списки знаходили. На той час дуже багато було людей, зараз їх вже немає нікого», — розповідає пан Володимир. 

«У нас був шанс»: Помаранчева революція та Революція гідності

Під час Помаранчевої революції, яка розпочалася наприкінці 2004 року у відповідь на масові фальсифікації результатів президентських виборів, Володимир Кондур з родиною виходили на мітинги на Думській площі в Одесі. «Це новий був подих того, що дійсно країна має можливість змінитися і ми маємо шанс стати демократичною державою. У нас дійсно цей шанс був», — говорить він. Під час Революції гідності пан Володимир уже активно займався громадською діяльністю на Одещині. Він приєднався до юридичної підтримки затриманих у Києві мітингувальників, консультував телефоном. «Без цього Майдану ми би як нація не могли відбутися, взагалі. Це повинно було статися, бо в теплих умовах нація не відроджується. Цей Майдан відродив нас як націю», — вважає пан Володимир. 

Навесні 2014 року на сході України почалися зіткнення з проросійськими бойовиками, частина українських територій була окупована. Ромська спільнота, що проживала там, постала перед вибором: «У нас в Донецькій і Луганський області багато колег, хто там жили. Фактично відбулось так, що розділилися — хтось підтримав тих, хто туди прийшов, а хтось виїхав звідти».

Правозахисний ромський центр

Громадську організацію «Правозахисний ромський центр» було зареєстровано у 2014 році. Пріоритетним напрямом роботи була допомога з отриманням ідентифікаційних документів, адже чимало ромів або загубили свої ще радянські паспорти, або не обміняли їх на українські. Після розпаду Радянського Союзу дехто не мав змоги повернутись до місця, де народився, щоб відновити документи, також існувала недовіра до українських органів влади. Пан Володимир згадує: «Ми до них приїздили саме туди, де вони компактно проживають. Тут ще треба було роз’яснити людині, що він себе обкрадає тим, що у нього нема документів. Отримання цього документа йому надає розширені можливості стати повноцінним членом суспільства».

У період з 2014 по 2020 рік Правозахисний ромський центр разом з іншими правозахисними організаціями (серед них Українська Гельсінська спілка) приєднався до розгляду 42 справ про порушення прав ромів, розпалення міжнаціональної ворожнечі та дискримінацію за національною ознакою. Поки що лише пʼять із них було доведено до кінця. «Люди хочуть справедливість отримати, результат. І тут виникає питання: наскільки держава наша відповідає критеріям гарантії прав людини в Україні? Для нас, правозахисників, треба цей результат довести, показати — тут ми можемо захистити людей», — говорить Володимир Кондур. 

Після початку повномасштабної війни

Повномасштабне російське вторгнення застало Володимира Кондура в Одесі: «Десь за тиждень до цього я розумів, що буде напад». Він відправив жінок родини за кордон, а сам залишився в Україні. Одразу почав консультувати людей щодо виїзду за кордон, комунікував з міжнародними ромськими організаціями: «Був створений одразу з ромськими організаціями міжнародними, які за кордоном, чат. Багато чого було зроблено, щоб вивезти людей». Молодший брат, правозахисник Юліан Кондур, допомагав ромським родинам виїжджати із зони бойових дій. За даними Офісу Омбудсмана, після початку повномасштабного вторгнення близько 100 тисяч ромів виїхали із зони бойових дій і стали внутрішньо переміщеними особами, приблизно стільки ж залишили Україну. 

З 2022 року Володимир Кондур очолює відділ прав національних меншин корінних народів та релігійних поглядів при Офісі Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. Решта родини Кондурів продовжує займатися правозахистом та допомогою ромській спільноті. 

Пан Володимир вважає: «У будь-яких обставинах — починаючи з радянських часів і те, що сьогодні у нас час війни, — [потрібно] залишатись людиною, знати і мати свою місію, розуміти її».